У серіалі «сутінкова» зірка Рашель Лефевр грає Райан Кларк, таємничого доктора, у якої своя історія із засновником клініки. Під час вечірки на честь святкування каналом АВС отримання нагород від Асоціації телекритиків під час зимового прес-туру, актриса сказала, що серіал не вийде на екрани, поки не буде повністю знятий. Це баланс між особистою драмою, лікарської роботою на красивому острові Гаваї і про відносини працівників один з одним. Вона також розповіла про те, як її участь в ролі Вікторії в перших двох фільмах змінило її життя.

Чи була ймовірність того, що твою героїню не включать у серіал?

Рашель Лефевр: Так, мене справді включили в проект після того, як вони зняли сезон, і тому їм довелося додати кілька сцен зі мною, щоб переконатися, що я увійшла в роль, і зробити щось на кшталт введення. Я весь час жартувала з друзями і говорила: «Я тобі обіцяю, я увійду в роль». Ми зняли ці дві сцени в той же день, і вони трохи скоротили їх у серіалі, так що це вийшов невеликий тизер про неї і Бене. Але сезон вже зняли, так що вони не зможуть туди нічого додати. У другому сезоні моя героїня повністю «закріплюється» в серіалі і вже докладно починає розкриватися її історія.

Яка у неї історія?

Рашель Лефевр: Історія досить цікава. Щоб дізнатися її, потрібно якийсь час. Я думаю, історія Бена і Райан розкривається досить повільно, а особиста історія минулого Райан ще повільніше. Ви дізнаєтеся про неї те, що вона явно імпульсивна і вільна духом. У цьому причина того, що дівчина купається гола під водоспадом і так пристрасно вивчає джунглі. Її батьки місіонери, тому вона подорожувала по світу і стала працювати лікарем в таких умовах.

Вона не поїхала в Нью-Йоркський університет, щоб потім практикуватися в лікарні Нью-Йорка. У неї не було такого виховання. Вона вивчала медицину в джунглях з того самого дня, як вирішила стати лікарем. Так що вона, свого роду «продукт» цього середовища, але в той же час не є її частиною, скільки б вона в ній не перебувала. Вона вічний мандрівник. Вона ніби: «Я біжу, але я не знаю від чого».

Що ти можеш розповісти про роботу з акторським складом? Ви дійсно швидко подружилися?

Рашель Лефевр: Коли ви на острові, ви не можете спілкуватися ні з ким, крім як один з одним, і тому ми досить швидко стали друзями та родиною. Це було благословення. Не було моментів, щоб стикалися чиїсь інтереси. Не було зарозумілої поведінки. Всі говорили: «Ми тут всі разом. Ми всі сумуємо за своїм друзям і сім'ям, тому давайте будемо тут один для одного.

Чи знала ти, як «Сутінки» змінять твоє життя?

Рашель Лефевр: Я поняття не мала, що це змінить моє життя саме таким чином. Я не знала, що в кінцевому підсумку я буду брати участь в проекті, для якого мені доведеться поїхати в Гонолулу або ще кудись. Це така робота, коли твою валізу завжди упакований і стоїть в задній частині шафи, і ти готовий піти туди, куди тебе покличуть. Після «Сутінків» у мене була купа речей, підписаних «сутінкової» командою, і я брала участь в eBay аукціоні (інтернет-аукціон) і виручила там 14 000 доларів для організації в Лос-Анджелесі «Школа на колесах», яка навчає бездомних дітей. Це виявилося одним з переваг, бути частиною «Сутінків».

Здається, що ти постійно працюєш, що приваблює тебе в ролі і в проектах?

Рашель Лефевр: Просто я трудоголік. Я одержима тим, щоб відчувати себе людиною. Я знаю, це звучить дивно. Я пішла вчитися в університет Макгілла, але я його не закінчила. Вони не дозволили мені закінчити, тому що у мене не було ступеня ні з одного предмета. Я вивчала все, і вони мені сказали:

«Ви вивчили дуже багато предметів, через це ми не можемо дати вам ступінь». Але я зацікавлена в усьому, що означає бути людиною, так що кожна роль є виправданням, щоб вникнути в інший спосіб життя, в інші соціально-економічні умови, і в різні трагічні чи комічні ситуації. Я трудоголік, тому що я люблю грати, якщо звичайно це має сенс.

Чи багато фанатів до вас підходять?

Рашель Лефевр: І так, і ні. Це залежить від того, де я і що відбувається, зібрала я своє волосся в пучок чи ні. На Гаваях вони були щасливі чути, що ти знімаєшся в шоу. Їм подобається, що люди приходять і користуються їх красивими краєвидами. Вони були чудовими. Якось вночі ми спали в аеропорту, і до нас ніхто не підходив, але вони бачили, що ми спимо на підлозі. Я бачила двох дівчаток-підлітків з мамою, вони подивилися на мене і сказали: «Це вона? О, Боже, вони сплять на підлозі в аеропорту! ». Наш рейс відклали на шість годин і була четверта ранку.

Джерело

При повному або частковому копіювання з нашого сайту обов'язкове активне посилання на наш сайт!